Через рік після вкрай важкого поранення командир окремого штурмового взводу ДШВ Олександр Возний зміг, врешті-решт, потиснути руку своїм янголам-охоронцям з MOAS, які в липні 2023 року фактично подарували йому ще один шанс на життя.
Під час виконання чергового бойового завдання у двох метрах від нього розірвався ворожий снаряд, внаслідок чого Олександр отримав множинні вогнепальні ураження лівої сторони тіла. В нього були розтрощені плеснові кістки лівої стопи, складні поранення спини з масивним дефектом м’яких тканин, травма хребта з пошкодженням спинного мозку та пробита легеня.
В результаті масивної крововтрати боєць переніс сім зупинок серця! Близько сорока кілометрів шляху евакуації реанімаційна бригада MOAS вела відчайдушну боротьбу за життя. Медики, попри критичність ситуації та невтішні прогнози, не припиняли реанімаційні заходи та безупинно «качали» пацієнта.
У важкому стані, але живого наші фахівці передали Олександра до рук лікарів профільної лікарні, де й розпочався шлях його одужання.
Відстежувати подальшу долю врятованих майже неможливо, тож наша команда нічого не знала про Олександра, аж допоки він сам не знайшов тих, кого сьогодні називає хрещеними батьками.
В телефоні військового залишилось коротеньке відео його реанімації після клінічної смерті, яке було записане в кареті швидкої його легкопораненим побратимом. На кадрах немає облич медиків, лише за ледве помітним краєчком шеврона Олександру вдалося встановити службу, яка забезпечувала медичний супровід під час його транспортування.
«Я від самого початку прагнув знайти тих, хто качав мене дорогою, але перші спроби були невдалими і процес пошуку трохи загальмувався. Але після того, як я у поминальну днину побачив біля поховань своїх товаришів їхніх дітей, подумав, що мої діти не залишились сиротами лише завдяки тим сталевим людям з медеваку. Активізував пошуки і, хоч і через рік, але знайшов» – розповів Олександр Возний.
Майже одразу Олександр вийшов на зв’язок з командою MOAS, розчуливши усіх своєю зворушливою історією та безмежною вдячністю.
Він переніс з десяток операцій та знов навчився ходити. Це був складний і тривалий шлях лікування та реабілітації, але в нього попереду точно щасливе життя, сповнене кохання та радості від успіхів своїх двох маленьких донечок.
Олександр Возний з дружиною Ярославою завітали на презентацію книги «Сирени надії», присвяченої героїчним українським медикам, аби поділитися пережитим та висловити вдячність MOAS за життєво важливу та надважку працю лікарів на передовій.
Присутні не стримували сліз….