Війна не знає жалю. Вона не питає, чи готовий ти, і не залишає вибору. Вона приходить і руйнівним вибухом розділяє життя на «до» та «після».
Так під час ворожого артилерійського обстрілу один з українських захисників зазнав вкрай важких травм. Його тіло було пошматоване уламками: обличчя, груди, живіт, кінцівки – усе було вкрите ранами внаслідок множинних осколкових уражень. Поранення правого ока, перелом нижньої щелепи, проникаюче живота з масивною внутрішньою кровотечею та наскрізне правого передпліччя з переломом обох кісток та ушкодженням артерії призвели до травматичного шоку.
Найменші зволікання були життєво небезпечними.
Першою на допомогу бійцю прийшла команда стабілізаційного пункту, яка зупинила кровотечу, забезпечила інфузійну терапію, наклала пов’язки та стабілізувала тиск. Організм пацієнта не здавався, боролися й медики-відчайдухи, які з досвіду знають про дивовижну силу професіоналізму та незламності у боротьбі.
Після стабілізації стану постраждалого естафету порятунку прийняла евакуаційна реанімаційна бригада MOAS. В умовах максимальної мобільності вони продовжували протишокову терапію, забезпечували дихальну підтримку, контролювали кровотечі та постійно моніторили життєві показники. Кілометри шляху вимірювались секундами бою за життя.
У кабіні реанімобіля стояв стабільний писк моніторів. Медики не втрачали пильності – будь-яка зміна показників могла стати новим викликом.
Наш екіпаж вчасно доправив хворого до медзакладу, де на нього вже чекала команда хірургів, готових рятувати.
Війна жорстока, але наші військові та медики непереможні!
