Боєць із уламковим ураженням грудної клітки, лопатки та проникаючим пораненням шиї потребував негайної евакуації до спеціалізованого медичного закладу. Відсутність можливості проведення КТ‑дослідження на місці робила транспортування єдиним шансом на збереження життя. У цьому випадку, з огляду на складність травми, разом із забезпеченням швидкості та високого рівня професійності медичного супроводу критично важливим було іммобілізувати постраждалого задля максимально обережного переміщення.
Маршрут пролягав зруйнованими автошляхами, вкритими ожеледицею, під постійною загрозою авіаційних атак. У таких умовах будь-яка вібрація чи різкий маневр могли призвести до небажаних наслідків. Допомогли пневмоноші, що дозволили надійно зафіксувати положення пацієнта та запобігти вторинним ушкодженням, а також максимальна уважність водія. Екіпаж рухався, затамувавши подих: медики бригади безперервно контролювали життєві функції та проводили необхідну медикаментозну підтримку, а водій немовби відчував кожен сантиметр дороги, уникаючи найменших поштовхів і небезпечних коливань.
У воєнних умовах напрямки евакуації часто єдині й далеко не найкращі, тому вибору безпечних ділянок практично немає. Саме тому доводиться покладатися на пильність водія, його фахові навички та здатність передбачати ризики. Така злагодженість і дисципліна команди перетворюють небезпечний шлях на порятунок.
На щастя, пацієнт без ускладнень був доправлений до приймаючої лікарні.
