Фахівець зі збору коштів та розвитку Альберт Делія на собі відчув, як це – опинитися в епіцентрі масштабної війни:
“Зазвичай людина зіштовхується з війною дуже опосередковано, дізнається про неї через екран свого телефону чи комп’ютера, або з книг, журналів та статей, які розповідають про жахливі наслідки, про руйнування та людські жертви. І це завжди десь далеко.
Можливість відвідати Україну під час масштабного вторгнення зірвала цей покрив безособової дистанції. Погляди, розуміння, відчуття стають іншими, коли ви зустрічаєтеся віч-на-віч з людьми, чиє життя докорінно змінилося внаслідок нестримного прагнення до влади і панування окремих осіб. Під час нашого візиту я зустрівся та познайомився з моїми українськими колегами, які невтомно працюють на передовій, надаючи необхідні медичні послуги тим, хто постраждав внаслідок цього конфлікту. Я був вражений добротою та професіоналізмом цих людей, які зробили все, аби ми почувалися у безпеці, незважаючи на постійні військові блокпости, повітряні тривоги та атаки.
Перебуваючи там, ми почули незліченну кількість історій про життя до війни: про агентів з нерухомості та музикантів, які стали водіями швидкої допомоги та менеджерами з логістики, про дітей, яких відправили в безпечні сусідні країни, а також про родини, що розлучилися в силу обставин та почуття обов’язку. Хоча, я впевнений, ніхто не хотів цих вимушених змін. Після того, як я потиснув руку і провів час з цими героїчними відчайдухами, які щодня стоять на варті життя, все, на що я можу сподіватися, – це те, що вони дуже скоро повернуться до нормального довоєнного життя”.