Історія порятунку важкопораненого – одна з тих, що назавжди закарбовуються в пам’яті.
Прибувши до стабілізаційного пункту за терміновим викликом для проведення евакуації, медики МОАС побачили на операційному столі молодого чоловіка, за життя якого точилася відчайдушна боротьба.
Під час отримання від військових лікарів інформації щодо стану пацієнта, серце бійця раптово зупинилося. Негайно була розпочата реанімація: оцінка ситуації, констатація клінічної смерті, непрямий масаж серця… але воно, на жаль, продовжувало мовчати.
Єдиний потенційний шанс на порятунок – реанімаційна торакотомія, аби розпочати прямий масаж та механічно стимулювати серцеве скорочення.
Хірурги діяли злагоджено з майстерністю на межі дива, і ось перед очами постала картина: під розрізом грудної клітини неначе виразнішим та змістовнішим стало татуювання маленького відбитка дитячої ніжки з сакральним підписом «зв’язані».
Цей символ — простий, але глибоко значущий — наче промовляв: «Я маю для кого жити. Я мушу повернутися.»
Медики тримали життя захисника за нитку, яка вела до родини, до світу, де він ще потрібен.
Кожен рух — точний, кожен погляд — сповнений рішучості. Врешті-решт, серце здригнулося. Один удар. Потім ще.
Врятували!