Внаслідок прильоту ворожого снаряду троє військовослужбовців отримали тяжкі поранення нижніх кінцівок. Турнікети стали їхнім єдиним шансом — один із бійців мав їх одразу на обох ногах. Евакуація з поля бою, через складні умови, тривала довгих дев’ять годин, що спричинило серйозні ускладнення.
У прифронтовому госпіталі точилася відчайдушна боротьба за життя пацієнтів, які перебували в стані турнікетного синдрому, геморагічного шоку та гіпотермії. Хірурги зробили все можливе: одному постраждалому провели конверсію турнікета та фасціотомію, але двом іншим врятувати кінцівки, на жаль, не вдалося. Той, що мав два турнікети, втратив обидві. Це жорстока реальність війни, де кожна хвилина — на вагу життя, а наслідки незворотні.
Отримавши виклик і маючи змогу негайно провести наступний етап евакуації одразу трьох важких пацієнтів, команда МОАС скористалася багатомісним спеціалізованим евакуаційним автобусом, аби не втратити дорогоцінний час.
Всі травмовані перебували у критичному стані: післяопераційні та на штучній вентиляції легень, і нашим завданням було максимально безпечно та якомога швидше доставити їх до тилового шпиталю.
Після ретельного огляду та налаштування моніторингу екіпаж МОАС рушив у дорогу. Протягом усього маршруту реанімаційна бригада проводила інтенсивну терапію: гемотрансфузію, вазопресорну підтримку, контроль за можливими кровотечами, а також забезпечувала управління ШВЛ, лікування гіпотермії, глибоку седацію та безперервне спостереження за життєвими показниками.
Потерпілі були доставлені на наступний етап кваліфікованої допомоги без ознак негативної динаміки.
Цей випадок — суворе нагадування про важливість кожного етапу: від самодопомоги у вигляді турнікета до професійних рук у реанімаційному авто. Кожна ланка цього ланцюга життя — вирішальна.