Кожна хвилина в реанімобілі МОАС — це окрема битва, де зброєю стають знання медиків, їхня холоднокровність та надсучасне обладнання. Ця історія — лише один із багатьох випадків, коли екіпажу довелося зберігати максимальну концентрацію протягом шести виснажливих годин евакуації з прифронтового міста.
Пацієнт — військовослужбовець із тяжким пораненням, отриманим під час бойових дій. Наслідки ворожого обстрілу спричинили множинні травми, серед яких — серйозне ушкодження голови та обличчя, що вимагало негайного хірургічного втручання та захисту дихальних шляхів. На момент прийняття пораненого його стан оцінювався як критичний: самостійно дихати він не міг, і життя залежало виключно від апарату штучної вентиляції легень.
Попереду — майже шість годин дороги розбитими прифронтовими автошляхами, де кожне підстрибування машини ставало випробуванням для медичної апаратури й самого пацієнта.
Увесь цей час у реанімобілі панувала залізна дисципліна. Фахівці МОАС безперервно стежили за кожним ударом серця, рівнем кисню та артеріальним тиском, підтримували медикаментозний сон і стабільність життєвих показників. Навіть у русі команда не відходила від пацієнта: поправляла датчики, контролювала надійність фіксації дихальної трубки та забезпечувала максимально можливий комфорт і безпеку транспортування.
Завдяки найвищому рівню професіоналізму екіпажу МОАС стан пацієнта вдалося утримати в межах тяжкого, але стабільного. Попри тривалу й виснажливу дорогу, його без ускладнень доправили до профільного медичного закладу, де вже чекала операційна бригада.
Для фахівців МОАС цей успіх — лише завершення чергового етапу.
Повернувшись на базу, вони знову готові в будь-яку мить вирушити на порятунок наступного життя.
