Сергій – завзята і мегавідповідальна людина. Будь-яке доручення він виконує чітко і без зайвих питань, ладен працювати стільки, скільки стане сил. Завжди безвідмовний та викладається на повну, через що завоював неабияку повагу у колективі.
Якщо за кермом екіпажу Сергій, вся команда убезпечена, впевнена та спокійна.
У довоєнному житті Сергій працював монтажником вікон та металопластикових конструкцій, але водіння було його особливим захопленням, яке й привело його в MOAS. Це було на самісінькому початку великої війни: ми шукали водіїв евакуаційного транспорту, а Сергій – можливість бути корисним українському народу в ці темні часи. І хоча досвід роботи на реанімобілі по бездоріжжю та в умовах підвищеного ризику був для нього новим, він дуже швидко адаптувався.
«Одразу було дуже важко: у складі команди тоді працювали самі іноземці, через що існував мовний бар’єр, незнайома місцевість та складна логістика, робота з вкрай важкими пораненими – до всього того потрібно було призвичаїтись. Знадобилось десь тижні зо два. Зараз вже, звичайно, все системно, зрозуміло і врівноважено. Понад два роки на медичній передовій дуже збагатили мою практику, довелось опанувати принципи керування автомобілем швидкої допомоги, пройти курс контраварійного водіння та навіть тренінг з тактичної медицини, адже, не зважаючи на те, що я не медик, ми знаходимось там, де кожен має вміти врятувати себе та тих, хто поруч.
З гордістю можу сказати, що MOAS – це потужна сила, яка є вагомою та надійною підтримкою як для військових, так і для цивільних, які мешкають на прифронтовій території та обмежені у доступі до медицини. Ми б’ємося і битимемося за життя і здоров’я кожного пацієнта, поки не вивеземо крайнього. Лише потім – додому, до родини, спілкування з якою так не вистачає під час 3-4 місяців варти. І це, мабуть, єдине до чого неможливо звикнути…» – поділився роздумами Сергій.
