У мирному житті Мирон на своєму автобусі возив туристів по всій Україні, прямуючи від однієї історичної пам’ятки до іншої, але з початком війни все докорінно змінилося.
Сьогодні він – за кермом «швидкої», ґрунтовими дорогами у зоні підвищеного ризику мчить тяжкопоранених бійців до лікарні. Цікаві мандрівки затьмарила місія порятунку життя.
«Я на Сході, аби допомагати нашим захисникам. Я здоровий, фізично підготовлений, витривалий. Намагаюся не перевтомлюватися, а якщо інколи і стається, не зважаю на це, бо військові в окопах витримують куди більше навантаження і не скаржаться. Ми теж не маємо нити.
Не кажу, що мені легко, але я отримую задоволення від своєї роботи, усвідомлюючи її ефективність. Ще на початку в MOAS працювало багато іноземців. Саме вони дали мені тоді корисну настанову – пам’ятати, що під час транспортування, окрім пацієнта, в машині знаходяться ще троє людей – двоє медичних працівників і ти сам. Ти повинен адаптувати свою тактику водіння так, аби усі доїхали до пункту призначення. Слава Богу, мені всі рази вдавалося доставити медичний екіпаж та хворого цілими у безпечне місце. Диво, але MOAS за час своєї варти не втратила жодного пацієнта» – розповідає Мирон, висловлюючи вдячність MOAS за підтримку України, за сміливість бути поруч з українським народом під час війни, за неосяжну допомогу нашим солдатам і цивільному населенню в зоні бойових дій.
