Спекотний серпневий день у Покровську. Мати з 12-річним сином приїхали з Вінниці провідати батьків — обійняти, побути разом та підтримати рідних, які живуть на прифронтовій.
Раділи зустрічі, а пообідавши, вирішили піти на город — зібрати смородину, яку так любив хлопчик.
Дідусь залишився вдома, та минуло не більше десяти хвилин, як тишу розірвав вибух. Чоловік вибіг на подвір’я і ледь не знепритомнів від побаченого.
На вологій від крові землі, не дійшовши якихось двадцяти метрів до ягід, без ознак життя лежала його донька, а ледве дихаючий онук стікав кров’ю від отриманих поранень. Його ноги були розтрощені уламками авіабомби, що розірвалася на обійсті поруч.
Дідусь не розгубився і кинувся по допомогу. Покликав сусіда, який, на щастя, мав машину і медичну освіту. Той наклав турнікет, і вони миттєво повезли хлопчика до лікарні. Там його прооперували, проте стан маленького пацієнта залишався вкрай важким.
До подальшої евакуації дитини була залучена реанімаційна бригада МОАС, яка, забезпечуючи гемотрансфузію, інфузійну терапію, аналгоседацію, захисну вентиляцію легень, моніторинг життєвих функцій і попередження гіпотермії, у тяжкому, але стабільному стані доставила хлопчика до Дніпра.
Страждання дітей від війни – це біль, який не вкладається в слова, біль, що пронизує серце і залишає слід на покоління. Але кожна врятована дитина — це перемога людяності над жорстокістю, доказ сили та незламності медиків.
