Зворотна дорога з Києва на Схід, завжди здається найдовшою. Тіло гуло від недосипу й напруги минулої доби, очі пекло від втоми, а в салоні реанімобіля ще відчувалася важка атмосфера нещодавньої боротьби за життя бійця. Екіпаж мріяв дотягнути до бази, випити гарячої кави і хоч трохи перевести дух, але тиша нічної траси обірвалася різко. Біля придорожнього кафе стояли злякані люди, які махали руками, намагаючись зупинити машину МОАС.
Реанімобіль гальмує миттєво — рефлекси медиків спрацьовують швидше, ніж встигає зреагувати розум. Усередині альтанки біля закладу лежав молодий хлопець. Блідий, холодний, із синюватими губами — після гарячої сварки з дівчиною він вхопився за ніж. На зап’ястках чорніли глибокі порізи, з яких пульсуючи й повільно стікала кров, залишаючи калюжу на плитці. Пульс на сонній артерії ледь промацувався, свідомість згасла. Перелякані свідки вже викликали “екстренку”, але в такій ситуації кожна хвилина – проти життя.
— Працюємо, хлопці, — кидає старший бригади, вмить скидаючи втому, наче важкий плащ.
Досвід військової медицини ввімкнувся автоматично. Секунда — і біля хлопця розгорнутий реанімаційний набір. Один із медиків жорстко й безпомилково накладає давлячу пов’язку на передпліччя, миттєво перекриваючи венозну кровотечу. Другі руки вже працюють із венами — попри спазмовані через крововтрату судини, парамедик ювелірно встановлює одразу два периферичних внутрішньовенних катетери великого діаметра.
— Система готова. Давай стартову рідинну ресусцитацію, — звучить коротка команда.
Починається швидке внутрішньовенне введення розчинів для відновлення об’єму циркулюючої крові й підняття тиску, який стрімко впав. Паралельно медики контролюють прохідність дихальних шляхів та переоцінюють стан на фоні гострої крововтрати. Кілька хвилин інтенсивної, злагодженої роботи голими руками прямо на підлозі біля кафе — і пацієнт починає реагувати, повільно розплющуючи очі. Тиск трохи стабілізується, шкіра втрачає трупну синяву.
За кілька хвилин до місця події з сиреною підлітає бригада київської «швидкої».
Екіпаж МОАС передає хлопця колегам із рук на руки, коротко і чітко виклавши анамнез, обсяг інфузії та стан: кровотеча зупинена повністю, доступ є, рідинна ресусцитація триває, тиск стабілізовано.
Реанімобіль МОАС рушає в ніч. Вони знову в дорозі, виснажені до краю, але з розумінням: сьогодні цей день прожитий не марно, і смерть знову програла — і на фронті, і в мирному тилу.
