Доля завжди посміхалася Олексію. Він жив з духом часу в Ізраїлі, наполегливо працював і стрімко просувався кар’єрними сходинками лікарської справи. Але з початком повномасштабного російського вторгнення він, без зволікань та вагань, повернувся додому. Обов’язок та серце привели його на медичний фронт України.
«Оскільки я маю кваліфікацію військового медика, робота в MOAS від самого початку була для мене знайомою і зрозумілою. Річ у тому, що військова і цивільна медицина – це дві різні галузі, зовсім не одне й те саме. Комусь доводилось вчитися, перелаштовуватись, мені – ні. Я тут на своєму місці. Інколи лише відчуваю емоційне перенапруження. Бувають дійсно важкі моменти. Наприклад, коли ти бачиш молодого солдата з серйозною контузією, який в тебе на очах просто втрачає розум. Але будь-яка, навіть найсерйозніша та найкритичніша ситуація, – це просто черговий виклик, робота, з якою ти маєш впоратися.
Робимо все, що мусимо. Життя багатьох сьогодні залежить саме від наших знань та вмінь. Ми боремося за виживання та існування нації, тож мій мозок та майстерні руки – це зброя. Моє завдання – захистити, врятувати та дати шанс на майбутнє тим, хто жертвує собою заради долі всього українського народу» – наголошує Олексій.
