До повномасштабного вторгнення Віктор працював водієм маршрутного транспорту та займався вантажними перевезеннями, але з початком збройної агресії й окупації ворогом його рідної Луганщини був змушений разом із родиною виїхати у більш безпечний регіон і докорінно змінити напрям професійної діяльності.
«Рішуче пристав на пропозицію приєднатися до команди МОАС, яка здійснює евакуацію важкопоранених військовослужбовців із зони бойових дій, оскільки відчував потребу максимально ефективно застосувати свої професійні навички та знання у час, коли всі українці об’єдналися у боротьбі». — зазначив Віктор, для якого порятунок життів став не просто роботою, а особистою місією.
Віктор впевнено тримає кермо реанімобіля у складі екіпажу, який працює у зоні, наближеній до лінії зіткнення, забезпечуючи безпеку під час евакуації як пацієнтів, так і медиків команди. Завжди зосереджений та уважний, він відзначається високою працездатністю та рішучістю. Його не лякають ані загрози, ані відстані, ані складні умови пересування прифронтовими дорогами. Крім того, він має ґрунтовні знання з технічного обслуговування та експлуатації автомобільного транспорту, які за необхідності застосовує у щоденній роботі.
«У сучасних реаліях, коли як військова, так і цивільна медицина працюють на межі своїх можливостей, внесок MOAS у порятунок постраждалих внаслідок війни є надзвичайно важливим і значущим. Якби важко часом не було, сили відновлюються як тільки ти рушаєш на виклик. Особливо запам’ятався один випадок — хлопець із ампутованою рукою, якого ми евакуювали після поранення. Він ще не відійшов повністю від анестезії, а вже обговорював плани повернення до служби. Коли медик зауважив, що через втрату руки це буде складно, той відповів: “Воюватиму ногами”. Я завжди згадую його, коли здається, що втомився…» — розповів Віктор, за плечима якого вже тисячі і тисячі рятівних кілометрів.
