Ігор працює в MOAS з перших днів її заснування, починаючи з 2014 року. Спочатку він був палубним матросом, а згодом боцманом, беручи участь у масштабній операції з порятунку мігрантів у Середземному морі. Але з початком повномасштабної війни в Україні він прийняв єдине правильне рішення – повернутися на Батьківщину, аби приєднатися до місії зі збереження життів співвітчизників, постраждалих в цій кривавій війні.
«Прямуючи в Україну, я прагнув бути корисним, навіть не припускаючи, що доля знов зведе мене з MOAS. Яким було моє здивування почути голос Крістофера, який, зателефонувавши, повідомив, що розгорнув місію з порятунку життів в Україні та запропонував приєднатися до команди.
До того, що ми бачимо на фронті, неможливо звикнути. Ріки крові, надскладні травми, біль та розпач, відчайдушна боротьба медиків – все це переслідує. Воно назавжди оселиться в голові. Єдине, що ти можеш і мусиш зробити, – спробувати заховати емоції, переживання та фобії десь глибоко всередині себе, аби не втратити голову. Треба залишатися врівноваженим та продовжувати робити свою справу. Авжеж страшно, не має таких, хто не боїться. Лячно абсолютно усім, бо не можна не тремтіти посеред пекла. Це моя особиста думка, але гадаю, що вона дуже близька до правди.
Коли ми евакуюємо пацієнта, у мене немає ніяких конкретних думок. Ти знаєш – лік часу йде на хвилини, максимально збираєш себе до купи, зосереджуєшся і під адреналіном виконуєш те, що мусиш. Все! Я завжди викладаюся на повну!» – зауважує Ігор, висловлюючи щиру вдячність всім, хто сьогодні захищає передову та забезпечує тил, хто підтримує Україну – молитвою та добрими справами.
