Віктор родом із Дніпропетровщини — краю, де люди звикли працювати тяжко, мовчки і по-справжньому.
«Там з дитинства вчать не питати «хто допоможе?», а питати «чим можу допомогти я?». Саме це і спрямувало мене в екстрену медицину» – так пояснює свій фаховий вибір Віктор.
Він працював на ЕМД, бачив людський біль у його найгострішому вигляді — інфаркти, аварії, травми, сльози, і, часом, мовчазну вдячність. А коли на Сході стало гаряче, не вагаючись подався на Донеччину.
«Це вже був не просто виклик — це був обов’язок. Там я побачив іншу сторону війни — ту, що не показують у новинах. Людей, які виживали в нелюдських умовах, дітей, що народжувались під гуркіт артилерії, і стареньких, які ділились останнім хлібом із сусідами» – розповідає медик, який вже два роки самовіддано працює у службі МОАС.
Спочатку він обійняв посаду фельдшера евакуаційного автобуса для легкопоранених, який щоденно вивозив із зони бойових дій до 30 постраждалих, а згодом був переведений в реанімаційну бригаду, у складі якої сьогодні працює на Донецькому напрямку, забезпечуючи медичний супровід важких та вкрай важких пацієнтів під час їхнього переміщення до тилових лікарень.
«Я приєднався до MOAS, бо зрозумів: мій досвід на “швидкій” — це не кінець, а лише початок. На медичній передовій я маю змогу допомагати тим, хто опинився в епіцентрі гуманітарної кризи. Моя місія — не просто лікувати, а бути для поранених тим надійним щитом, який і сам би хотів мати поруч у миті, коли світ валиться. MOAS — це продовження мого шляху, початок якого там – на Дніпропетровщині, де я навчився бути небайдужим» – підкреслює Віктор, якого за велике серце та високий рівень професіоналізму цінують та поважають в нашій команді однодумців.
