Микита один з тих відчайдухів, хто, не вагаючись, прийняв рішення бути корисним у найважчий для України час та обрав роботу на медичній передовій, де його фахова майстерність – не просто інструмент порятунку, а символ надії для важкопоранених.
«Під час війни я зрозумів: не можу дозволити собі бездіяльність, яка згодом стане причиною сорому перед власними дітьми. Коли вони запитають, як я реагував на загрозу, хочу мати право сказати — я діяв, використовуючи свої знання і сили задля їхнього майбутнього та захисту країни» – зазначив Микита, який понад рік тому доєднався до команди МОАС та вже має за плечима десятки складних евакуацій.
Свою діяльність фельдшером у складі евакуаційного екіпажу він розпочав з найгарячішого Донецького напрямку, де кожне переміщення супроводжується болем та витримкою, відчаєм та вірою — усією гамою людської душі на межі виживання. Це змусило двадцятип’ятирічного парубка швидко подорослішати. Його світогляд змінився назавжди. Наразі його головна мета: повернути додому живими чиїхось синів/доньок, братів/сестер, чоловіків/жінок, батьків/матерів, адже кожен евакуйований — це чиясь втіха та чиясь молитва, що була почута.
«Згадую евакуацію важкопораненого хлопця, якому було лише 22. Замість безпечного старту в доросле життя він обрав фронт. Рішення вступити до ЗСУ стало проявом глибокої внутрішньої зрілості — не декларацією, а дією, що підкреслювало і татуювання на його тілі: «Вільна молодь» . Він заплатив високу ціну: ампутації, важкі поранення, але зберіг незламну силу духу та залишився вірним своєму вибору. Завдяки йому і таким, як він, Україна тримається» – ділиться думками Микита, для якого порятунок захисників став повсякденністю.
Щодня Микита демонструє блискавичну реакцію, холодний розум та глибокі знання у боротьбі з часом, ризиком і невизначеністю. Він, як і кожен свідомий громадянин , не стоїть осторонь і робить все можливе й неможливе для майбутнього України та щасливого життя в ній своєї родини, яка підтримує та з нетерпінням чекає його швидкого повернення додому.
